Дмитро Гнатюк - Народний артист України. Народний артист СРСР.

        

       Народний артист України Дмитро Гнатюк був гостем інтерактивної програми Бі-Бі-Сі.

 

Бі-Бі-Сі: Вам доводилося чути, що пісні, які ви співаєте, народні?

Дмитро Гнатюк: Так, бо їх весь народ співає. Навіть японці співають деякі пісні, наприклад, “Черемшину”, тому що я дав їм ноти. Там був такий японський квартет, вони були у нас на гастролях. І потім я поїхав в Японію, і теж їм дав українські народні пісні, вони співали, і це дуже приємно.

                       

     

Бі-Бі-Сі: Під час  концерту Сталіну ви також, здається, співали народні пісні?

Дмитро Гнатюк: Так, я зараз згадую ті моменти, ніколи я такого страху не відчував насправді. Найголовніше, що я не знав, куди мене везуть.

Це було після ювілейного концерту, коли Сталіну було 70 років, і я якраз виступав з народним хором, заспівував невеличку пісню. Ми побачили, що у правій ложі окремо сиділи Йосип Сталін та Мао Цзедун, нас дуже тепло приймали. А після концерту підійшов якийсь працівник, і питає, хто у вас може заспівати пару українських пісень, і Верьовка вказав на мене. На наступний день мене привезли, я чекав і мене трясло від страху, бо я не знав, що буде, я тільки побачив, що я в Кремлі. Потім вийшов на сцену, піаніст зробив вступ, і я зрозумів, що це “Дивлюсь я на небо…” Я проспівав цю пісню, навіть не пам’ятаю як, але здається, від всього серця, це сподобалось і Сталіну, і публіці. Потім Сталін піднявся і запитав мене: “Где работаешь?”, я сказав, що студент консерваторії - “У кого учишься?” – Я відповів, що у Паторжинского. На що Сталін сказав: “Славный певец, поклон ему передай”, він говорив з акцентом.

                      

Бі-Бі-Сі: І ви навіть якийсь час жили в альтанці, десь на Володимирській гірці, коли вступали в консерваторію, що це була за історія?

Дмитро Гнатюк: Це був чарівний час, я мріяв про Київ, хотів подивитися на Дніпро, на схили Дніпра… Це місто, яке мене завжди вабило. Я думав, що якщо мені вдасться побувати у Києві, то я обов’язково буду тут жити. Так і трапилось, я, звичайно, міг влаштувати своє життя далеко за межами Києва і України, навіть за межами СРСР. Але я настільки люблю Київ, він настільки близький моєму серцю, що я ніколи не зрадив би йому. Скільки я об’їздив місць, майже всю півкулю, але такого міста я не знаходив. Навіть якщо взяти Іспанію, Францію, Німеччину, там дуже гарні місця, але тут моє серце, я тут щасливий. Я тут живу зараз і працюю на повні груди.